Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка 130 років тому на Запоріжжі народився генерал Армії УНР, який урятував Польщу від більшовизму. У 1938-му Безручка нагородили найвищим польським орденом "Vіrtutі Міlіtarі", проте українець відмовився його прийняти. Безручко Марко Данилович генерал-хорунжий Армії УНР. (31 жовтня 1883, м. Токмак, Запорізька область — 10 лютого 1944, м. Варшава, Польща) На службі Україні З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави. З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради. 7 грудня 1919 був інтернований польською владою. З січня 1920 — організатор, і з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську. Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7 травня 1920 дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ. З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного. Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород—Бар—Літин. 5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого. На еміграції Після виснажливих боїв, українські війська покинуті союзниками відступили 21 листопада 1920 року за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. Перебував у таборі в Александруві Куявському та у Щипйорні під Калішем. З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. Пішов з посади «за власним бажанням» на знак протесту у «справі генерала Базильського». З 1927 р. був членом засекреченого 29 особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала В. Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931-35 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу». Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині». Марко Безручко похований у православній частині міського цвинтаря «Воля»у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка. Тут же поховано близько сотні видатних полководців та державних діячів УНР. http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/10/31/138902/
Немає коментарів:
Дописати коментар