гральні карти були в козаків не просто забавкою, а важливим засобом постійного тренування реакції вибору в поєдинку й водночас засобом реабілітації. У запорожців побутували і домінували азартні ігри (наразі нам відома назва лише однієї – «чупрундир»), а ситуація саме азартної гри, писав академік Юрій Лотман, є «ситуацією поєдинку, яка моделює конфлікт двох противників. Чесна гра немов відновлює модель битви». Те, що казав Лотман про її природу, накладається і на запорозьке товариство: «Азартні ігри побудовані так, що гравець (читай запорожець. – Авт.) повинен приймати рішення, фактично не маючи ніякої або майже ніякої інформації. Таким чином, він грає не з іншою людиною, а з Випадком, а роль випадку підкреслює значення у грі, з одного боку, непередбачуваних факторів, а з другого – витримки, мужності, уміння не втрачати голови за складних обставин і зберігати гідність у пропащих ситуаціях, тобто таких якостей, які потрібно було виявити у сутичках та дуелях».
А якими ж були «козацькі» листи? Час не зберіг їх, але напевне можна сказати, що карти XVII століття не схожі на ті, до яких звикли ми. Запорожці «різалися» картами німецького типу, продукованими в Ауґсбурзі. В такій колоді інші емблеми й назви мастей, немає дам, зате аж два валети (українською нижник та вишник від німецьких Unter та Ober, тому вже пізніше французька дама звалася вишником). Назви українських мастей є похідними від німецьких: чирва – це Rot (червоне); дзвінка (бубна) – від Schellen (бубонці, дзвіночки); жир (трефа) – від Eicheln, Eckern (жолуді, букові горішки), а вина (піка), бо на карті цієї масті малювали зелений листок (листя), найчастіше плюща чи винограду (Weinbaum). У XIX столітті французька колода витіснила свою німецьку посестру, але німецькі терміни українські картярі вживають до сьогодні.
Версия для печати