Українська історія - це дзеркало трагічної долі великого народу, який володів знаннями(навіть у побіжному порівнянні, виходячи із тих фрагментарних досліджень старовини, які дішли до нас), що були значно вищими за знання іхніх сучасників із інших етносів. І досі навколо українців, зокрема козаків, існує такий собі ореол містичності.
Містичності від того, що для нас, у ХХІ столітті, їхні знання, які заповідали пращури, залишаються загадкою. Містичності від того, що навіть на підсвідомому рівні кожен українець, читаючи свою історію, починає розуміти, що його пращури були саме тими атлантами, які штовшнули людську цивілізацію уперед.
Штовхнули - і загадково зникли, розчинившись у сірому натовпі, що покірно став на коліна перед варварами-завойовниками. А може, насправді, все було не так, як нам розповідають нащадки отих завойовників, що привласнили і назву нашої країни, і наш знищений родовід?
В усякому разі, якщо ми задаємо собі це питання, якщо свідомо чи підсвідомо шукаємо на нього відповідь - значить в нас, десь всередині, просинається невідома могутня сила наших пращурів. Значить від нас має піти новий початок від тієї цивілізації, яка розтанула у глибині століть. Але до того, ми мусимо усвідомити де живемо, хто нас оточує, хто намагається нав'язати нам стереотипи нашої меншуватості разом із чужинською штучною мовою та псевдодуховними цінностями такої самої, фальшивої релігії...