Козацькі шаблі XVII століття

Упорядник: Дмитро Каднічанський (Сіроманець)

1 – шабля угорсько-польська, тип І; 2 – шабля угорсько-польська тип II; 3 – шабля угорсько-польська, тип II з напівзакритим ефесом; 4 – шабля угорсько-польська, тип III; 5 – ефес угорсько-польської шаблі, тип ІІ з напівзакритим ефесом

Шабля здавна вважалася символом козацтва, оскільки козаки завжди з пошаною ставилися до цього виду зброї, називаючи її «сестрицею» чи «жіночкою». А як же ж  виглядала козацька шабля? Цьому виду озброєння присвячено чимало праць відомих дослідників, зокрема, роботи Д.І. Яворницького, М.С. Грушевського, І.П. Крип’якевича, Д.В. Тоїчкіна, В. Заблоцького, В. Кваснєвича, Е.Г. Аствацатурян та ін.

Перш ніж перейти до огляду шабель, якими користувалися козаки, необхідно зрозуміти термін «козацька шабля». Цей термін можна розуміти двояко. З одного боку козацькими можна називати всі типи шабель, якими користувалися козаки, не залежно від місця їх виготовлення. З іншого, до козацьких (українських) шабель можна зараховувати зразки, виготовлені лише українськими майстрами. У XVII ст. шаблі виготовлялися по-різному, як правило, майстри закупляли готові клинки, на які монтували власноруч зроблені ефеси, часом закупляли за кордоном усі частини шаблі і вже монтували її на місці. Частими були випадки повного виготовлення шаблі місцевими майстрами. З огляду на це,  важко прослідкувати зразки шабель, повністю виготовлені українськими майстрами. Багато шабель козаки брали в боях як трофеї. Слід також відмітити, що дослідники шабель довели, що не існувало окремого типу української шаблі, українські майстри копіювали існуючі на теренах Східної Європи типи. Тому вважаємо, що під «козацькою шаблею» слід розуміти усі зразки цього виду зброї, якими користувалися козаки.

Розглянемо типи шабель, поширені на теренах Речі Посполитої у XVII ст. Результатом складних еволюційних процесів стало виникнення спільних для Центральної та Східної Європи усталених типів шаблі, детальний опис яких наводить Д.Тоїчкін [3]. Згідно з висновками польських дослідників, у Речі Посполитій ХVІІ-ХVІІІ ст. були поширені оригінальні типи, серед яких – різновиди угорсько-польського типу, ординка, чечуга, гусарська (чорна) шабля,карабеля, шабля «орла».

Під східними впливами в ХV–ХVІ ст. сформувався угорсько-польський тип шаблі. Цей тип чорної (бойової) шаблі у XVI ст. потрапив у Європу з Туреччини, розповсюдився у турецьких володіннях і сусідніх країнах, зокрема в Угорщині, звідки за панування у Польщі короля трансільванського походження Стефана Баторія проник у Польщу, де, незначно змінений, став загально розповсюдженою зброєю [2].

Ранні екземпляри цього типу нагадували турецькі. З другої половини XVI ст. вони набули характерних рис: верхів’я дещо збільшене, нахилене вперед, сплющене, мигдалеподібної форми; гарда у вигляді хрестовини з дуже довгими кільйонами; руків’я конічної форми; клинок слабо викривлений, в останній третині утворює велику єлмань (рис. 1, 20). Піхви від того часу мають металеву оправу квадратної форми (устя, наконечник та обоймиці). Виготовлялися й поширювалися такі шаблі передусім в Угорщині та Речі Посполитій [3].

6 – шабля «орла»; 7 – карабеля гусарська; 8 – карабелі; 9 – ординки; 10 – смички (чечуги); 11 – шабля гусарська

Із XVII ст. кільйони гарди стали коротшими, так само скоротилися й шипи перехрестя. Тоді ж виник найтиповіший для Польщі різновид угорсько-польської шаблі – тип II, за В. Кваснєвичем (рис. 2, 17–20). Для нього типовими є вкрите шкірою масивне руків’я, щільно обмотане дротом, та верхів’я особливої мигдалеподібної форми, трохи нахилене донизу. Іншою ознакою, що виділяла цей тип серед інших, була характерна форма гарди (хрестовини та перехрестя). Шипи зазвичай довгі, у верхній частині іноді майже досягали верхів’я. Розвиток цього типу шабель привів до модифікації гарди. У результаті виникла хрестовина, один кільйон якої заломлений догори під прямим кутом (рис. 3, 12, 35). У пізнішому варіанті дугоподібний кінець кільйона не доходить до верхів’я, утворюючи напівзакритий ефес. Зрештою, саме розвиток II типу угорсько-польської шаблі привів до створення ефеса закритого типу та виникнення цілком нового типу шаблі – гусарського [3].

Проте, слід відмітити, що В. Заблоцький до угорсько-польського типу відносить лише шаблі з відкритим ефесом. А ту, що зображена на рис. 4 – до гусарської [5].

Шабля угорсько-польська типу III (за В. Квасневичем) за особливостями гарди генетично пов’язана з типами І і ІІ. Відмінність полягає в особливій формі верхів’я, розгорнутого під невеликим кутом угору (рис. 4, 21, 33, 34) [3].

Важливим функціональним елементом ефесів угорсько-польських шабель перших трьох типів є ланцюжок, що з’єднував головку руків’я з переднім кільйоном. Цей ланцюжок виконував функцію не лише гарди, а й темляка, дякуючи якому шаблю можна було повісити на зап’ястя, разом з цим вона слугувала  додатковим декоративним елементом. Ланцюжки кріпилися на руків’ї двома способами. Перший полягав в закріпленні її кінців за маленькі кільця, припаяні до головки та переднього кільйона. Другий спосіб передбачав лише одне таке кільце на голівці, другий кінець просто надягався своєю крайньою самою широкою ланкою на перехрестя, що дозволяло вільно пересуватися по ньому. Таке кріплення можна зустріти лише на шаблях першого та другого типу (рис. 1, 4, 21) [1].

До IV типу польсько-угорських шабель (за В. Кваснєвичем) належать так звані«шаблі орла», головною ознакою яких виступає своєрідна форма верхів’я у вигляді голови орла, виконана в реалістичній манері. На думку Д.Тоїчкіна, подібні екземпляри шабель можна виділити в окремий від польсько-угорських тип, оскільки єдиною типоутворюючою ознакою тут виступає форма верхів’я (рис. 6) [3].

І, нарешті, до польсько-угорських, за В. Кваснєвичем, потрапляють також шаблі XVII ст. так званого козацького типу, або, як їх ще називають, гусарські карабелі. Для цього різновиду характерні конічне руків’я (генетичне пов’язане з польсько-угорським типом І) та сплющене витягнуте верхів’я (рис. 7,14,38) [3].

Карабеля (рис. 8,13,37) характеризується ефесом відкритого типу з верхів’ям у вигляді стилізованої голови орла. Шаблі цього типу з’явилися в Туреччині в першій половині XVI ст. Згодом таку зброю почали виготовляти ремісники Речі Посполитої. Існували карабелі бойові й парадні. Із XVII ст. цей тип шаблі перетворився на парадну, багато прикрашену зброю [3].

У XVII ст. з’явився ще один різновид шаблі – так звана ординка (рис. 9,15,16). Її назву фахівці пов’язують із запозиченням зброї цього типу зі Сходу, зокрема від татар (ординка – орда). Вважають також, що зброю цього типу виробляли львівські вірменські ремісники. Для ординки типовими є: масивна гарда відкритого типу; верхів’я у вигляді ковпачка, розгорнутого догори під тупим кутом; довгі, розширені на кінцях кільйони; масивний широкий клинок значної кривизни [3].

Для смичка (чечуги) характерні клинок з невеликою кривизною й вузьким довгим вістрям та ефес відкритого типу з наперсткоподібним верхів’ям, скісно нахиленим відносно руків’я. Конструктивні особливості смичка зумовлені в першу чергу бажанням підвищити ефективність колольного удару шаблі (рис. 10,22,36) [3].

А. Надольський виділяє окремо так званий польський тип шаблі, який також ще називають гусарським, або чорним (рис. 11). Виникнення цієї назви пов’язане з появою в Речі Посполитій нового різновиду військ – важкої кавалерії «крилатих гусарів», на озброєнні яких був саме цей вид шаблі. Найбільш визначальною прикметою гусарської шаблі є ефес закритого типу. Гарда складалася з довгої хрестовини, яка переходила в передню дужку, що захищала кисть. До хрестовини іноді кріпився перстень. Морфологічні особливості клинка успадковують турецькі та угорські зразки: він міг бути різних типів і, відповідно, мати різну кількість дол, єлмань. Оправа ефеса та піхви вкривалися чорним воронуванням, звідки пішла назва цього різновиду шаблі – «чорна» [3].

Рис. 12. Шабля угорсько-польська, тип ІІ, XVII ст. (Національний музей історії України, м. Київ)

Рис. 13. Карабеля, XVII ст. (Національний музей історії України, м. Київ)

Рис. 14. Карабеля гусарська, XVII ст. (Чернігівський обласний історичний музей) [3]

Рис. 15. Ординка, XVII ст. (Чернігівський обласний історичний музей) [3]

Рис. 16. Ординка, XVII ст. (Музей Війська Польського, м. Варшава) [7]

Рис. 17. Шабля угорсько-польська, тип ІІ, XVII ст. (Національний музей у Кракові) [6]

Рис. 18. Шабля угорсько-польська, тип ІІ, XVII ст. (Національний музей у Кракові) [6]

Рис. 19. Шабля угорсько-польська, тип ІІ, початок XVII ст. (Національний музей у Кракові) [6]

Рис. 20. Шаблі польсько-угорські, тип ІІ, XVII ст. (Музей Війська Польського, м. Варшава) [7]

Рис. 21. Шаблі польсько-угорські, тип ІІІ, XVII ст. (Музей Війська Польського, м. Варшава) [7]

Не дивлячись на вагомі праці із зброєзнавства, присвячених історії шаблі на теренах Східної Європи, у сучасному українському суспільстві склалося помилкове враження про козацькі шаблі. У численній науковій та науково-популярній літературі з історії козацтва, у документальних та художніх фільмах знаходимо інформацію, що козаки користувалися шаблями східних типів, зокрема, шамширом та кіліджем (виник у кінці XVIIІ ст.), часом зустрічається карабеля. Скоріш за все така ситуація склалася тому, що у музеях збереглися переважно ці типи шабель. Проаналізувавши зразки шабель, які є у музеях України, можна зробити висновок, що у їхніх фондах збереглися переважно парадні шаблі XVIII ст., серед них дуже мало бойових зразків, шабель XVII ст. також небагато. Найбільшу інформацію щодо бойових шабель XVII ст., якими користувалися козаки, ми отримуємо завдяки дослідженням поля Берестецької битви Ігора Кириловича Свєшнікова. У музеях Рівного та Пляшевої зберігаються цінні зразки, серед яких переважають шаблі угорсько-польського типу, є також ординки.

Рис. 22. Чечуги, XVII ст. (Державний історичний музей, м. Москва) [8]

Розкопками на переправі та на острові Гайок знайдено 32 цілих і фрагментованих екземплярів (23 повністю збережених і 9 фрагментів) шабель. Далеко не всі знахідки потрапили у музей: багато шабель, знайдених випадково у різні часи місцевими жителями, було перероблено на струги та інші господарські знаряддя. З загальної кількості 20-ти виявлених розкопками шабель 12 знайдено у дерев’яних піхвах, обшитих чорною шкірою. Що свідчить про те, що козаки, відступаючи через болота, змушені були для порятунку свого життя викидати речі, що їм заважали під час переходу через трясовину. Знахідки ж поламаних шабель на переправі є доказом боїв з ворогами на болоті під час відступу, бо ж зрозуміло, що ніхто з козаків не ніс на переправу фрагментів зброї [2].

Більшість знайдених шабель належить до так званого угорсько-польського типу, до якого можна  зарахувати одну фрагментовану і вісім цілих шабель. До їх особливостей належить наявність на перехресті металевого персня для великого пальця правої руки, що утруднювало ворогові можливість вибити шаблю з руки противника (рис 23,2, 5; 24,7—9; 25,3). З дев’яти знайдених на переправі шабель цього типу лише два екземпляри не мають на перехресті персня (рис. 24.5). Одна із шабель з переправи має клинок довжиною 79 см з трьома рівчаками вздовж леза, молоток і перо у нижній частині клинка, просте перехрестя з кільцем для пальця та закінчене коротким горизонтальним виступом просте, легко похилене вперед руків’я (рис. 23,2). Вона знайдена у дерев’яних обшитих чорною шкірою піхвах з залізним окуттям (рис. 23,1). Інша шабля з клинком довжиною 84,5 см і шириною 3.5 см має чотири повздовжні рівці, чіткий молоток і загострене з обох боків перо, пошкоджене просте перехрестя з кільцем, просте руків’я, закінчене довгим горизонтальним виступом (рис. 23,5). На дерев’яних, обшитих шкірою піхвах цієї шаблі — залізні окуття, а нижній кінець охоплений довгою обоймою. Два інші екземпляри з не збереженими дерев’яними частинами руків’я відрізняються від описаного відсутністю чітких молотків над пером та розширеними кінцями перехрестя (рис. 24,7, 9). Одна з цих шабель у верхній частині правого боку клинка позначена інкрустованим латунню клеймом у вигляді дев’яти скісних хрестиків між двома «серпиками» (рис. 24,9). Подібні клейма, на думку дослідників, є зміненим наслідуванням клейм майстерень Генуї. Ними позначались вироби нижньо-австрійських і штирійських майстерень [2].

Рис. 23. Козацькі шаблі з-під Берестечка [2]: 1-2 – угорсько-польська шабля тип ІІ; 3-4 – угорсько-польська шабля тип ІІ; 5 – угорсько-польська шабля тип ІІ

Чотири шаблі мають довгі, вузькі трикутні у перерізі клинки без рівчаків. Перехрестя двох з них без кілець, дерев’яні частини руків’я відсутні, пера нечітко сформовані. Лише одна з цих шабель мас чіткий молоток, перо, просте, пошкоджене у верхній частині руків’я, закінчене невеликим виступом нижнє окуття піхов (рис. 25,3. 4). Одна з випадково знайдених на переправі шабель цього типу має клеймо-напис «Frinia», що, на думку дослідників, вказує на генуезьке походження клинка. Фрагментована шабля з переправи без дерев’яних частин руків’я має на клинку широке повздовжнє заглиблення і латунне клеймо у вигляді літери «К» (рис. 24,8).

Окремо слід зупинитися на характеристиці шаблі, що за типом простого, легко похиленого вперед руків’я з кільцем для пальця і пошкодженим верхнім кінцем руків’я належить також до угорсько-польського типу, але відрізняється від описаних вище екземплярів порівняно коротким (довжиною 70 см) і широким (4 см завширшки), доволі сильно вигнутим (на 9,5 см) клинком з одним широким повздовжнім заглибленням вздовж задньої частини клинка і латунним клеймом у вигляді трьох хрестиків (рис. 23,4). Піхви цієї шаблі оковані лише двома простими залізними пластинами з кільцями для підвішування. Вони не мають верхнього і нижнього окуття і були обламані на кінці в давнину. Пошкоджений кінець піхов прикритий шкіряним закінченням, пришитим до збереженої частини їх шкіряного покриття (рис. 23,3). Аналогій цій шаблі І.К. Свєшнікову знайти не вдалось. Він вказував, що такими ж широкими короткими кривими шаблями озброєні козаки на барельєфі саркофага Яна Казимира; такі ж шаблі лежать під ногами полонених козаків на гравюрі В. Гондіуса. Відомо, що ще у XVI ст. король Стефан Баторій дав привілей краківським мечникам на виготовлення козацьких щабель. Історик висунув припущення, що у середньовічній Польщі якийсь, досі не ідентифікований, тип шабель називався козацьким. Отже, чи не належить саме до цього типу описана вище наша знахідка [2]?

Рис. 24. Козацькі шаблі з переправи [2]: 1 – пояс; 2-4 – гаки для підпинання шаблі; 5, 7-9 – угорсько-польські шаблі

До іншого типу, званого у середньовічній Польщі ординкою, належать три шаблі з переправи. Їх довгі (до 83 см завдовжки) клинки, шириною 3-4 см взагалі не мають рівчаків (рис. 26,1), або один-два повздовжні рівці (рис. 25,1; 26,3). Перехрестя цих шабель розширені на кінцях (рис. 26,3), інколи оздоблені поперечними нарізами (рис. 25,1) або кільцевими потовщеннями з кульочками на кінцях (рис. 26,1). Найбільш характерним для цього типу є легко вигнуте (рідше просте) відкрите руків’я без персня для пальця з похиленим скісно вверх кінцем, прикритим металевим циліндричним або мигдалевидним наперстком. Два екземпляри мають залізні перехрестя, наперстки та окуття піхов (рис. 25,1;26,3), третій, з чітко формованим молотком і пером — латунні перехрестя, наперсток та окуття піхов (рис. 26,1, 2). Клинок однієї шаблі позначений клеймом у вигляді двох «серпиків» (рис. 25,1), що вказує на його походження з генуезьких майстерень. Аналогії цим екземплярам можна знайти серед перських шабель та у великій кількості серед польських ординок.

Рис. 25. Шаблі з піхвами з переправи [2]: 1-2 – ординка; 3 – угорсько-польська шабля тип ІІ; 4-6 – угорсько-польська шабля тип ІІ з напіввідкритим руківям

Чотири шаблі з переправи належать до другого типу угорсько-польської шаблі з напівзакритим ефесом (за В. Кваснєвичем). Вони мають прості, майже не вигнуті, клинки, довжиною від 70 до 94 см і шириною до 4 см без молотків, але з перами на кінцях. Два клинки трикутні в розрізі без рівнів (рис. 25,6), один з широким повздовжнім заглибленням вздовж задньої частини клинка, четвертий з двома повздовжніми різцями. Кінці клинків загострені. Руків’я напіввідкрите, заслонене вертикальною металевою пластиною, що під прямим кутом відходить з простого перехрестя з двома трикутними вусами. Два екземпляри мають трикутно-видовжені вуса і кільця для пальців в середній частині перехрестя (рис. 25,6). У трьох шабель просте руків’я з дерев’яними обшитими шкірою накладками закінчене потовщеною горизонтально відігнутою голівкою; у четвертої дерев’яна частина руків’я не збереглась. Клинок одного екземпляра на зовнішньому боці позначений інкрустованим латунню клеймом (хрестик і літера «М»). Близькі аналогії описаному типу знайдено у збірках польських музеїв. Знайдені екземпляри відрізняються від цих аналогій майже простим клинком, що наближає їх до палашів. Останні, однак, мають закрите руків’я і горизонтальну плитку для захисту руки на перехресті. Ці шаблі за своїм типом зближені також до гусарської шаблі, що, однак, має звичайно закрите руків’я. Окремі дослідники аналогічні знайденим шаблям з напіввідкритим руків’ям зараховують до групи гусарських, інші — до угорсько-польських шабель [2].

Рис. 26. Шаблі і палаш з переправи [2]: 1-2, 3 – ординка; 4 – швейцарська шабля; 5 – гусарський палаш

Дві знайдені на переправі шаблі І.К. Свєшніков зарахував до типу палашів. Вони мають довгі (довжиною 88 і 88,5 см) прості трикутні в перерізі загострені на кінці клинки, перехрестя з есовидно вигнутими вниз і вверх кінцями, видовжено-трикутні вуса та персні для пальців на перехрестях. Задній кінець перехрестя опущений вниз, закінчений у одному екземплярі копитоподібним потовщенням, у другому — півкулястою голівкою. Передній кінець, есовидно вигинаючись, утворює високу округлу в перетині гарду і надає руків’ю напіввідкритого типу. Дерев’яні накладки на залізну основу руків’я не збереглись. Верхня частина гарди у одному екземплярі обламана. Гарда у другому в половині довжини прикрашена овальним потовщенням зі скісними нарізами, закінчена кулястою голівкою, а на зовнішньому боці верхньої частини клинка — інкрустоване латунню клеймо у вигляді восьмикутної зірки з вписаним в неї подвійним хрестом (рис. 26,5). Деякі палаші польських гусарів мали саме таке напіввідкрите руків’я з есовидно вигнутим перехрестям, один кінець якого утворює перед передньою частиною руків’я гарду [2].

Окремо слід згадати одну шаблю з переправи, що мас довгий (довжиною 81см), порівняно вузький (3,2 см завширшки), трикутний у розрізи загострений знизу клинок без молотка з пошкодженим пером, просте напіввідкрите руків’я, перехрестя з загнутим вниз заднім кінцем. Передній кінець перехрестя утворює прямокутну в розрізі високу гарду з розширенням на кінці. У середній частині перехрестя вертикально розташований овальний дротяний перстень, що переходить у другу легко дугасто вигнуту гарду з відігнутим назовні кінцем (рис. 26,4). Описана шабля за характерними ознаками руків’я з двома гардами і вертикальним перснем найбільш зближена до типу швейцарських шабель середини XVII ст. [2].

Рис. 27. Шаблі з розкопок Берестецької битви, музей у Рівному

Рис. 28. Шаблі з розкопок Берестецької битви, музей у Пляшевій

Рис. 29. Шаблі з розкопок Берестецької битви, музей у Пляшевій

Рис. 30. Шаблі з розкопок Берестецької битви, музей у Пляшевій

Рис. 31. Угорсько-польська шабля тип ІІ, початок XVII ст. [4]

Рис. 32. Угорсько-польська шабля тип ІІ, середина XVII ст. [4]

Рис. 33. Угорсько-польська шабля тип ІІІ, середина XVII ст. [4]

Рис. 34. Угорсько-польська шабля тип ІІІ, початок XVII ст. [4]

Рис. 35. Угорсько-польська шабля тип ІІ, початок XVII ст. [4]

Рис. 36. Чечуга, середина XVII ст. [4]

Рис. 37. Карабеля, середина XVII ст. [4]

Рис. 38 . Гусарська карабеля, друга половина XVII ст. [4]

 

Реконструкція

Проаналізувавши інформацію про козацькі шаблі, можемо дійти висновку, що для реконструкції комплекту озброєння реєстрового козака XVII ст. можна використовувати наступні типи шабель: угорсько-польську шаблю різних типів, ординку, чечугу (смичок). Можлива також реконструкція бойової карабелі та гусарської шаблі.

Представляємо реконструкції шабель козаків ВІК «Печерська сотні Опанаса Предримирського Київського реєстрового полку війська гетьмана Богдана Хмельницького».

Шабля курінного отамана угорсько-польська типу ІІ (реконструкція Сашка Харченка, майстер Андрій Зубрицький, м. Київ).

Рис. 39. Шабля курінного отамана Сашка Харченка

Шабля угорсько-польська тип ІІ (реконструкція Тараса Тимчака, майстер Петро Балицький, м. Львів).

Рис. 40. Шабля Тараса Тимчака

Шабля угорсько-польська тип ІІІ (реконструкція Дмитра Каднічанського, майстри: клинок – невідомий майстер з Одеси, гарда – Тарас Тимчак, м. Львів, оправа піхов – Григорій Вєріжніков, м. Львів).

Рис. 41. Шабля Дмитра Сіроманця

Способи носіння шабель

У XVII ст. шаблі кріпилися на шкіряному поясі за допомогою перев’язі зі шкіряних ремінців чи плетеного шнура. Під час розкопок на полі Берестецької битви не знайдено жодного шкіряного чи металевого елементу шкіряних перев’язів. Звідси можна зробити припущення, що козаки переважно носили шаблі на плетених шнурах.

Рис. 42. Способи носіння шабель (обидві на шнурах, ліворуч шабля припнута до поясного гаку)

Використані джерела:

1. Квасневич В. Польские сабли / В. Квасневич. – СПб: Атлант, 2005. – 224 с.

2. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком / І.К. Свєшніков. – Львів: Cлово, 2008. – 352 с.

3. Тоїчкін Д.В. Козацька шабля XVII–XVIII ст.: Історико-зброєзнавче дослідження / Д.В. Тоїчкін. – К.: Стилос, 2007. – 367 с.

4. Zablocki W. Ciecia Prawdziwa Szabla. – Warsaw: Sport i Turystyka, 1989.

5. Типы польских военных сабель XVI-XVIII векав // http://sb.pp.ru/zablocki/zabl002.htm (переклад з – Zablocki W. Ciecia Prawdziwa Szabla. – Warsaw: Sport i Turystyka, 1989.)

6. http://katalog.muzeum.krakow.pl

7. http://www.muzeumwp.pl

8. http://www.kitabhona.org.ua/libwar_armor/checuga.html

Див. також:

Козацькі сокири, чекани та келепи

Козацькі шкіряні пояси, гаманці та сумки

Реєстрові козаки середини XVII ст.

Опубліковано у Фотореконструкція | Теґи: козацтво, Річ Посполита, реконструкція. | Катагорія: 21.03.2015 | Автор: A_P.